Аудіогід
Албанська ізо-поліфонія: що це таке
Як влаштована албанська ізо-поліфонія: солісти, витриманий бурдон під назвою ізо, північ і південь традиції, а також те, що про неї каже ЮНЕСКО.
Зарезервувати місце на шоу ↗Що це таке
Ізо-поліфонія — це албанський народний спів у кілька ліній одночасно, де хор тримає бурдон знизу. Вікіпедія описує її як багатоголосий спів із хоровими бурдонними партіями та численними регіональними варіантами. ЮНЕСКО зазначає, що виконують її переважно чоловічі голоси, і вона супроводжує весілля, похорони, свята врожаю, релігійні урочистості та фестивалі, зокрема фольклорний фестиваль у Гірокастрі. Цей діапазон важливий для слухачів: та сама музична граматика слугує і радості, і горю, тож настрій пісні народжується зі слів та виконання, а не з форми.
Голоси
ЮНЕСКО описує пісні, що складаються з двох сольних партій — мелодії та контрмелодії — над хоровим бурдоном. Вікіпедія наводить традиційні назви: маррес, перший голос або «той, хто бере», починає; кт'єс або прітес, «той, хто повертає», відповідає; а в деяких південних регіонах третій сольний голос, хедхес або «той, хто запускає», додає шар, що творить чотириголосся. Чотириголосий спів описано як особливість Лаберії. Слухаючи, спробуйте простежити за першим голосом, потім за відповіддю, а решту сприймайте як візерунок навколо них.
Бурдон під назвою ізо
Слово ізо дало традиції її назву. ЮНЕСКО зазначає, що воно пов'язане з ісоном візантійської церковної музики — бурдоном, який супроводжує спів. У тосків на півдні бурдон звучить безперервно на складі «е», а співаки змінюють дихання так, щоб нота не вривалася. У лабів його іноді виконують як ритмічний тон на слова пісні. Вікіпедія додає, що різновиди без бурдону сьогодні рідкісні, а співаки вигукують фрази на кшталт «Бені ізо», що означає «твори бурдон».
Північ і південь
ЮНЕСКО поділяє албанський народний спів на дві широкі стилістичні групи: гегів на півночі та тосків і лабів на півдні. Найвідоміша поліфонія належить півдню. Вікіпедія перелічує чотири південні регіони з власними стилями — Лалерія або Мизече, Тоскерія, Чамерія та Лаберія — і згадує споріднену форму в північних областях, таких як Пешкопія та Малесія. Один зі стилів, плекиріште, виконують чоловіки в Лаберії поблизу Гірокастри й вирізняється повільним темпом, низьким регістром і вузьким діапазоном.
Скільки їй років?
Ніхто не може назвати точну дату. Вікіпедія припускає, що коріння сягає багатоголосого вайтиму — південного плачу за померлими, — і що багато науковців відносять цю традицію до фрако-іллірійської доби, посилаючись на такі риси, як пентатонічна будова та вигуки й поклики. Це аргумент від музичних свідчень, а не задокументована історія, тож твердження про глибоку давнину сприймайте як теорію. Задокументовано інше — польові дослідження й фестивальний літопис: Національний фестиваль фольклору в Гірокастрі включає поліфонічні пісні з 1968 року.
Традиція під тиском
ЮНЕСКО проголосило албанську народну ізо-поліфонію у 2005 році та внесло її до Репрезентативного списку у 2008-му. Той самий запис попереджає про загрози: бідність, брак правового захисту й фінансової підтримки, міграцію молоді з сіл до міст і за кордон. Передача традиції, зазначається там, тепер покладається на професійних народних артистів, а не на родину. Саме тому важливий такий сценічний вечір, як Albanian Night, і тому варто вслухатися в бурдон, перш ніж зазвучать сольні лінії.
Почути наживо в Тирані
Туристичний офіс Тирани розповідає, як Albanian Night використовує цю традицію. Посеред сценічного весілля настрій раптово змінюється, і весілля поступається місцем жалобній сцені, заспіваній поліфонічно, без жодного інструмента. Офіс запрошує слухачів замислитися, чому така музика стала об'єктом спадщини ЮНЕСКО. Готуйтеся, розпізнаючи три шари, описані вище: провідні голоси, відповідь і бурдон. Бурдон ви, найімовірніше, помітите останнім, бо він лежить під усім, але щойно ви його почуєте — уже не зможете не чути.
Джерела